"Зимова вишня" і альманах "Скіфія - Зима 2015"

Побачив світ альманах "Скіфія - Зима 2015"

до нього увійшли твори:

Світлана Кринична

КИСЛИЦІ

Крише мама у відро кислиці,

Допікає крізь дерева спека.

Серпень дні сухі вплете кісники,

Висипає яблука на дека.

Висушить тонесенько шкуринки

Щоб зимою літо солодило.

І розв’яже вузлики й торбинки,

Випустить пахке з-під сонця диво.

На Різдво узваром пахне хата,

Звареними літніми плодами.

І така щаслива моя мати,

Добрі очі світяться зірками.

ХАТА

Хата схилилась згорблена,

Мисник затертий висить.

Плечі накривши зорями,

Тінь вікова не спить.

Місяць, як німб над хатою.

Відблиском спогад в шибках

Став дорогою платою

За павуків в кутках.

З комина тягне сажею,

У макітрах – порохи,

Сива тягуча пряжа

Тягнеться крізь роки.

Виють вітри волохаті,

Душу морозять стару,

В згорбленій часом хаті

Долю прожито свою…

ДАВАЙ У ЛІТА

               ЗУСТРІЧІ ПОПРОСИМ

Тривожить душу знов ця темна ніч,

І сну немає, серденько в печалі.

Запалює кохання сотні свіч

На неба оксамитовій вуалі.

І котяться по небу дві зорі,

І місяць у віконце заглядає,

Усе притихло, темно на дворі,

Душа самотня ніжності благає.

Давай черпнем любові з глибини,

Давай у літа зустрічі попросим,

І пригадаєм  все  із давнини

Те дороге, що досі в собі носим…

ХАТА ДИТИНСТВА

Мама завдавала світ на плечі,

І несла його в рідненьку хату.

Там вогонь виблискував із печі,

Було теплоти у ній багато.

Ще тоді була така старенька,

Скубана холодними вітрами

Хата, де матуся молоденька

Прикрашала вікна фіранками.

Тато підселяв сніпами стріху.

Бо жилося бідно, без достатку,

Але скільки було щастя, сміху,

Що в душі залишились на згадку!

Колихала ніч вербові лати,

І мостилась тихо попідтинню,

Все шукала через вікна хати

Дивний світ, що поскладали в скриню.

***

Розгорне ніч шовкову скатертину,

На вечорниці скличе вмить зірки.

За стіл гостей розсадить і родину,

Напій наллє у кухлики терпкий.

І пригощати буде до світанку,

І згадувать веселе і сумне,

Роса умиє заспану альтанку,

І сіру тінь безсоння прожене.

Сріблястий красень поведе за руку,

Чумацьким шляхом по старих світах.

А ніч мине виношуючи муку

В чужому щасті і чужих гріхах...

МАМИН ЧАЙ

З лісової малини дозрілої,

Із рум’янцю і м’яти розцвілої

Заварю я пахучого чаю –

Я за маминим чаєм скучаю.

Вранці промінь загляне в віконечко,

І засвітиться хата від сонечка.

Я радію гарячому чаю,

Що у кухлики всім розливаю.

Мамин чай! Він усім смакуватиме,

Душу й тіло комусь лікуватиме.

Буду довго іще пам’ятати

Чай здоров’я з цілющої м’яти.

Алла Гавришко-Бабічева

Я ВІДПУСКАЮ

Я відпускаю… Ти – уже минуле,

Важкий, непередбачуваний рік

З тавром, що смерть до обрію прикула

Під стоголосий душ безвинних крик.

Облиш, іди мерщій! Не треба більше

Жахіття літописних сторінок…

Хай проросте в століттях ера тиші,

Надпивши миру вічного ковток.

Не озирайся, несучи валізи

Байдужості, невігластва і зрад…

Людського духу ти кував залізо,

Що не дозволить озиратися назад.

Тебе немає…Є лише майбутнє.

Ним дихають і небо, і земля,

В нім сила просинається могутня,

Заквітчує життя нове гілля.

РІК НОВИЙ

Хай начистить до блиску любов дзеркала сьогодення

І собою в молитві наповнить порожні серця…

Хай володарка-муза купає у хвилях натхнення

Влучне слово поета уяву відлюдька-митця…

Хай приховане щастя в біленьку надій рукавичку

Принесе в кожну душу жадане, святкове тепло,

Щоб у році новому вам стало незмінно за звичку

Говорити – «Люблю», « Ми разом назавжди», «Повезло...»

Рік новий хай знімає з прокату війни кіноплівку

І будує шатер для знівечених долею мрій…

Хай голубкою мир завітає у кожну домівку

І усіх під крилом об’єднає на кулі земній.

ГРУДЕНЬ

Знов туман мереживо плете

У верхівках стомленого лісу.

Натягнуло вітром де-не-де

Хмар пухких звисаючу завісу.

Вечір загубився у стерні,

Де його в пітьмі шукали зорі,

Що купає в місячнім вогні

Всесвіту бездонне синє море.

Розстелила осінь залюбки

Шовковисте ночі покривало

На співуче дзеркало ріки,

Що на хвилі вічність колихала.

Жменю кришталевої роси

Кинув листопад сумний під ноги

На прощання осені-красі

На узбіччя довгої дороги.

А на ранок снігом замело…

Чорне раптом стало біле-біле…

За вікна мого спітнілим склом

Розправляє грудень ніжні крила.

 У ОКСАМИТІ ПЕЛЮСТОК

У магазині квітів я давно

Придбала щастя десь на Оболоні.

Січневим цвітом лагідним воно

Заполонило світ на підвіконні.

Живим вогнем зворушлива краса

Натхнення надала природи музі,

Де на шибках заснули небеса

І сонця промінь проситься у друзі.

Здивовані сніжинки за вікном

Милуються мереживом квітчастим,

А ніч вкриває місто добрим сном,

Сузір’я вишиваючи на щастя.

У оксамиті жовтих пелюсток

Любові до життя палає сила,

Що потайки торкається зірок,

Які вогнем квіток заворожила.

МОРОЗНИЙ РАНОК

Морозний ранок в кучерях ялини

Заплутався промінням золотим,

Порахував розсипані перлини

На пишнім покривалі сніговім.

Пташиним криком сну розвіяв тишу

Над кущиком калини  під вікном,

Роздмухав вітром з комина завісу,

Що пахне димом, свіжим пиріжком.

Повіявся снігами по долині

Далеко, аж до самої ріки,

І подихом застиг у кризі синій,

Що льодом поєднала береги.

А згодом блиснув сонечком яскравим

Крізь китицю калини у снігу

І поглядом небесно-золотавим

Землі всміхнувся щиро на бігу.