Ювілейне свято "Автограф творчої душі"

  28 жовтня о 10.00 у Вінницькому обласному Будинку культури вчителя відбулося ювілейне свято "Автограф творчої душі"  літературно-мистецького об'єднання "Автограф" міста Вінниці під керівництвом поетеси, заслуженого працівника культури України - Тетяни Василівни Яковенко.. Відкрила літературно - мистецьке свято "Автограф творчої душі" директор Вінницького будинку творчості учителя Тетяна Мельник, головний натхненник і Берегиня творчих освітян Поділля.На першій річниці "Автографа" успішно звітували клуб бардівської пісні "Експромт", гурт "Зимова вишня", представники організацій з районів області, які входять до об'єднання. Були на святі і прості  шанувальники.

(розгорніть публікацію, натиснувши на її заголовок, або на слово «Детальніше»)

 Свято "Автографа" прикрасили картини поетеси і художниці, кервіника літературно - мистецького гурту "Зимова вишня" Алли Гавришко - Бабічевої. Зворушлива мить - подарунок портрета поетеси Олени Вітенко. Вітання "Автографу" від Вінницької міської письменницької організації. Виступає голова вінницьких майстрів красного письменства поет Андрій Стєбєлєв. У святі "Автографа" взяла участь і виступила з вагомим напутнім словом відомий науковець, професор Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського, доктор філологічних наук Ольга Миколаївна Куцевол. До глибини душі вразила глядачів композитор і виконавець, радіожурналіст Тетяна Скомаровська своєю новою піснею на слова Тетяни Яковенко "Мамина світлиця". Виступила поетеса і громадський діяч Олена Вітенко: "Захистимо державу не для слави…". Хочеться сподіватися, що це свято у майбутньому стане доброю традицією на багато років.

  Дивіться відео і фото матеріали.

Автограф творчої душі

Альбом: 28 октября 2015 г.

Вірші "Зимової вишні", що звучали на святі




Свiтлана Баламут

ПРИСВЯЧУЕТЬСЯ МАТЕРЯМ ЗАГИБЛИХ ВОIНIВ!!!

НE ВБИВАЙТЕ СИНIB
Ти ростила його, у добрi та любовi плекала.
Всi недоспанi ночi cтелила синочку до нiг.
I жагу до життя у малесеньку душу вкладала.
Та була ти для сина свого, мов святий оберiг.

Вража куля зрадлива забрала синочка у неньки.
Обipвавши уci ще не сходженi юнi путi.
Як болiло його, розривалось у тебе серденько.
Як не стало його, то й не стало тебе в життi.

Похилися маки червонi в нескошених травах.
Накриваючи рiдноi кровi гарячi слiди.
Не потрiбно тобi нi медалей, нi дяки, нi слави.
Повернути б синочка живого тобi назавжди.

Тiльки з фото дивилися очi, мов синее небо.
Чорна стрiчка на нiм розрiзала серденько навпiл.
I за всiх матерiв я прошу, я молю, не треба!
Не вбивайте синiв! Не вбивайте ви наших синiв!!!

РОЗМОВА З ВІЧНІСТЮ

Розмовляла з фото молода дiвчина.
"Пам'ятаеш, любий, як цвiла калина.
Нiби наречена у весiльнiй сукнi.
Ти тодi був поруч й були святом буднi

Пам'ятаеш день той, як пiд цвiтом чистим
Дарував каблучку i з перлин намисто.
Цiлував i пестив. Звав мене дружиной...
Млiла у обiймах, рiдний мiй единий.

У саду моему кетяги червонi.
Нiби каплi кровj. З болем рвуться скронi
За Вкраiну-неньку, за життя щасливе
I за мирне небо впав ЇЇ единий.

Цiлувала фото й нiжно пригортала.
Ворогiв проклятих в горi проклинала.
"Пам'таеш, любий, обiцяв не кинеш.
Не могла й гадати,що вiд кулi згинеш."

Розмовляла з фото молода дiвчина.
"Пам'таеш, любий, я твоя дружина.
Пам'ятаеш, рiдний, обiцяв, не кинеш...
Не могла й гадати, що вiд кулi згинеш..."

Наталія Циганова

***
Не тримай на долонях обпечене осінню небо.
Хай впаде і затопить мене сірим кольором втечі
від оголених храмів, надій розіп’ятих…
Не треба…
Дай мені загубитись.
Сьогодні – це дуже доречно.
Зачорніли хустки…
і посивіли коси завчасно.
Розпач лається вголос на датах, вкарбованих в мармур
над життям, по війні не дожитим…
відібраним…
згаслим…
Друге літо зімліло, збираючи квітами траур.
Дай втекти від в чергове зґвалтованого слова «шана»
по загиблим героям…
ошуканим в смерті по колу.

…пам’ятати постійно…
думками, словами, ділами…
пам’ятати завжди, що вони – не вмирають ніколи…

ДУША…

Тихо зітхнула десь глибоко–глибоко в грудях.
Жалісно, наче від сутінок зморений день.
Знов вимітаючи з мене засніжений грудень,
липень ховаєш до своїх затертих кишень.
Скільки разів ти востаннє мене пробачала?...
Кожну останню мою з черги болісних зрад…
Небом дарована…
створена так досконало…
А у мені… –
кожний ранок новий – з барикад.
Знов намочила щоќу тихим сумом… –
не треба...
Вибач мені, переплавленій з двох мідяків –
адже живу, бо ти міцно тримаєшся неба…
досі зі мною…
і тільки тобі завдяки…

Світлана Кринична

СТАРЕНЬКА ГРУША

Підперла груша неосяжну вись
Гойдає горілиць ледачу тишу.
Присяде в холодочку,як колись.
Старенький спогад, що гілля колише.

Виношує в душі свою печаль,
Свої старечі звітрені тривоги,
Зашарпану дощами сиву даль,
Де за коріння зачепились ноги.

Її кора – зашкаралублі дні,
У них віки, роки й цілі епохи…
Там соловей натьохкував пісні,
Закохував у хмари світлоокі.

У кухликах солодких жовтих див
Серпневими тягучими медами
Серед настояних хурделиць, диких злив
Весь світ пропах достиглими грушками.

РОЗГОРІЛИСЬ ОСЕНІ БАГАТТЯ

Розгорілись осінні багаття,
У кленових кострищах земля,
Пломеніє на сонці плаття,
І парує чубата рілля.

Річка вкрилась шовковою пусткою,
Вітер горне листя з верби,
Зав'язалася осінь хусткою,
А в шипшини червоні торби.

Бавить небо у люлці спогади,
Заколисує в'язку думок,
Міжсезоння барвисті проводи,
Сипле осінь в цупкий мішок.

Алла Гавришко-Бабічева

ОСТАННЯ НАДІЯ
(жінкам, що борються за життя)

Крізь спітніле вікно зазирають
Блакитні очі
У розчулене небо, що з розпачу
Знов дощить, І останню надію до Бога
Несе жіночу
На життя і на руку коханого
В слушну мить.

У тіні лікарняних будівель
В поривах вітру
На тонкому гіллі ледь тримається
Жовтий лист,
Бо йому, як очам блакитним,
Так хочеться жити,
Не зважати на вироку долі
Безглуздий зміст.

Та стискається вірне серце
Від болю й туги,
Час благає розгублену тишу :
Мерщій спіши!
Ти ж завжди був для неї не тільки
Хорошим другом –
Невід’ємною часткою
Зболеної душі.

І тріпочеться жовтий лист
У сльозинах-краплинах,
І триматися далі вже просто
Немає сил…
Рветься ниточка рятівна,
Та – одна лиш єдина,
Позбавляючи душу надії,
Життя і крил.

У очей дзеркалах розчиняється
На останок
Жовтий лист…та за мить…ти на щастя
З’явився, друг,
Запалити в очах вже загаслих
Новий світанок,
Зігріваючи лист у долонях
Надійних рук.

ПОВЕРТАЙСЯ ЖИВИМ!

Я носила під серцем тебе,
У любові плекала,
Цілувала щаслива долоньки
Пухких рученят…
Та підступна війна над дахами
Кружляючи хат,
Найдорожчу кровинку під кулі
Ворожі забрала.

Б’ється серце в полоні тривог,
Як безсила пташина.
Я у небо здіймаю молитву
З натруджених рук
І з душі, що з надією дивиться
В далі розлук,
Щоб в бою не здригнулась рука твоя,
Любий мій сину.

Щоб росою не впала ніколи
Розпечена болем
Безнадійно гірка, непомірно
Солона на смак,
Материнська сльоза , як війною
Засіяний мак
У нескошених стеблах зчорнілого
Житнього поля.

До батьківського дому з далеких
Доріг, любий сину,
Крізь смертельний вогонь, крізь розруху
Нещастя і дим,
Повертайся живим, я молю –
Повертайся живим!
Захистивши від ворога нашу
Святу Батьківщину!