Твір на IV-й міжнародний конкурс на краще коротке оповідання «Zeitglas-2015»

IV-й міжнародний конкурс на краще коротке оповідання «Zeitglas-2015»

Алла Гавришко-Бабічева

ПОДОРОЖНІ З ОЧИМА ЯНГОЛІВ

(розгорніть публікацію, натиснувши на її заголовок, або на слово «Детальніше»)

Був чудовий літній день. З моря віяло солоним легким бризом і здавалося, що неможливо ним надихатися. Море у повному штилі манило до себе монотонним шелестом прибою і криком настирливих  невгамовних чайок. Молоді прудкі ноги Мері, Кеті, Рональда і Джона не йшли, а весело злегка підстрибували, незважаючи на вагу сумок і рюкзаків з провізією і амуніцією для далекої туристичної подорожі. Вузенька крута стежина, що покрученим лабіринтом збігала вниз поміж скелями порослими мохом і якимись незнайомими ароматними диво-травами, вела до самотнього піщаного берега, де на них  вже давно чекав невеличкий моторний човник, який Джон узяв на прокат ще вчора. У небі  –   ані єдиної хмаринки. Тільки спів пташок та невидимі  на острівцях трав і папороті коники. Настрій – хоч куди!

Час збігав із шаленою швидкістю і зволікати було ніколи. За кілька хвилин човник,  розсікаючи зелено-синій шовк сріблястих хвиль,  під  дзвінкий сміх веселих мандрівників вирвався з бухти у безмежний вир водного простору. Вже за кілька хвилин,  обернувшись  до берега,  можна було побачити лише сіро-коричневу розмиту вузеньку смугу рідного узбережжя, а навкруги простелилася прозоро-дзеркальна вуаль морської гладі,  вишитої променями сонця і подекуди зеленими водоростями, що хилячись у протилежний бік від корми, охоче давали дорогу маленькому човнику з вдячністю за те, що нарешті хтось завітав до них у гості. Проміж них зухвало і вишукано гойдалися медузи, мабуть уявляючи себе неперевершеними красунями водного царства.

Раптом Кеті помітила над поверхнею води сірий, нерухомий, невеличкий виступ, здалека  схожий на звичайний камінь, але якоїсь надто вже незвичної форми. Коли наблизилися, він раптом повільно зарухався. Тут Рональд крикнув, захлинаючись від несподіванки:

– Кит! Це ж кит! Але чому він  ніби прикутий?!

Усі перезирнулися. Переляк моторошно пробіг по тілі кожного:

– Ось тобі і пригода! Хай Бог спасає і допомагає!

– І не наблизитися, і не покинути! Може з ним що трапилося? А давайте но хтось пірне і подивиться, що там з ним в біса таке. – нервово і стиха промовив Рональд, розстібаючи ґудзики на сорочці.

– Ти що, здурів?! – загомоніли майже в унісон перелякані до смерті дівчата.

Кит знову ледь поворушився у воді, ніби всупереч їх словам.

– А якщо він не так зреагує, що тоді?! – запитала Кеті , хвилюючись за коханого. Це додало Рональду ще більшої впевненості і, роздягнувшись, він,  вже не вагаючись, пірнув у воду. Наближаючись до багатотонної туші кита, він краєм ока помітив, що його рухи ніби почастішали, хоч і залишалися такими ж  дуже скутими. Кит важко дихав,  час від часу відкриваючи дихальний клапан, але чомусь тримався на поверхні не занурюючись. У воді перед носом Рональда промайнув край риболовної сітки і тоді він раптом усе зрозумів. Повернувшись  до друзів , щоб взяти ножа, він неголосно, аби  не злякати постраждалого, промовив:

– Він весь у риболовній сіті і ,схоже,  йому надто потрібна наша допомога! Не варто боятися, скоріше зараз йому самому лячно!

Прихопивши ножа, він повернувся до кита, обплив його з усіх боків і розпочав його визволяти. Нажахана своїм станом і безпорадністю тварина довірилася Рональду, який навпроти неї був схожий на маленьке жабеня на кам’яній глибі. Переляканий горбатий кит намагався навіть допомагати йому, але інстинкт самозбереження все ж таки іноді ставав на заваді. Сіть щільно обплутала тіло велетня і здавалося, що від початку боротьби з нею, стан речей зовсім не змінюється на краще. Пробовтавшись у воді більше, як з півгодини, Рональду таки вдалося переконати кита довіритися йому і його друзям повністю, яким давно вже стало  зрозуміло, що одному тут не впоратися.

Човен потихеньку щільно наблизився до постраждалого. Усі долучилися до роботи в час, коли Рональд нарешті узяв коротенький тайм-аут. Сонце неймовірно пекло, але ніхто цього не помічав. Кожен розумів, що від їх зусиль зараз залежить життя цього морського гіганта, знесиленого лихом,  у яке він потрапив з вини таких самих людей, як і вони самі. На тлі їхньої відповідальності усе інше зараз стало неважливим – ні ця подорож, ні втрачений дорогоцінний час, ні збігаючий у надвечір’я день відпочинку, ні витрачені ними зусилля. Відступати назад ніхто не збирався. Метою було – у що б те не стало, допомогти. Різали міцну синтетичну сітку кілька годин поспіль. Не раз здавалося, що вже все, що кит вже вільний, та він,  гадаючи так само, ледь відпливав на кілька метрів і сам швидко повертався до своїх рятівників знову. І знову різали. Сіть заполонила вже весь човен. Морський красень терпляче чекав порятунку,  зрідка зітхаючи при наступному подиху. Здавалося, що іноді думки і його,  і випадкових рятівників поринали у страшну безвихідь.

Нарешті несподівано кит, перевертаючись у воді, подався вбік і за мить опинився за метрів сто від спасителів, які отямившись від несподіванки,  вже несамовито раділи, обнімалися, кричали і махали йому вслід. Апогеєм тривалої і виснажливої боротьби все ж таки стало жадане усіма визволення. Кит радісно злітав у повітря в потужному вертикальному стрибку і, вигнувши спину, з розмаху падав назад у воду, крутився, перевертався, високо підіймав хвоста над водою і задоволено плескав ним по її поверхні створюючи величезні хвилі навколо себе. Здавалося, що він безмежно дякує мандрівникам і Богу, за те, що не покинули його напризволяще. Ще з добру годину він плив за човном слідом, демонструючи свою вдячність. Це було неймовірно зворушливо, адже нам – людям залишається тільки здогадуватися наскільки можуть бути вдячними наші «молодші друзі», наскільки вони можуть бути розумними, щоб відчути і оцінити добрі наміри і наскільки для них самих це важливо. Залишається здогадуватися доти, доки не побачиш цю вдячність на власні очі і не відчуєш її усім єством. Неймовірна пригода ще довго не давала можливості заспокоїтися змореним і щасливим друзям, які чи то за примхою долі, чи за збігом обставин опинилися в потрібному місці у зазначений небом час.

Вже сідало сонце, коли врятований кит, відставши від човна, розчинився усією своєю люблячою душею у смарагдово-синьому безмежному просторі, який був для нього рідним домом. Коли отямився, то вже смеркалося, та він все плив,  підкорюючи пінні, прохолодні хвилі, що ніжно струменіли вздовж його змореного неволею тіла, то підіймаючи його так високо до небес, то занурюючи у любу стихію,  і все озирався на малесеньку темну цяточку човна, що ледь погойдувався десь аж за обрієм, де небо на схилі дня у багряних променях сідаючого сонця купалося у золотому плесі і торкалося спраглими вустами води. Плив навмання туди, куди вела його доля, згадуючи все, що з ним трапилося, ніби намагаючись запам’ятати назавжди крихітних, наполегливих, непохитних і безстрашних подорожніх з великими серцями і очима янголів.