Ірина Червонюк
Червонюк Ірина
***
Намисто одягла чаклунка-ніч,
Зірковий оксамит вплела у косу.
Мене у дивину нічну поклич
Туди, де діамантом сяють роси.
Не хочу я в шикарний ресторан
Не хочу ні в Париж, ні на Мальдіви.
Піду туди, де стелиться туман
Як незбагнене сіро-сиве диво.
Туди де річка хвилями вісні
Шепоче з вітром тихо про кохання.
Де колискової співають чарівні
Луги квітучі зорям на прощання.
Намисто одягла чаклунка-ніч,
Зірковий оксамит вплела у косу.
Мене у дивину нічну поклич
Туди, де діамантом сяють роси.
***
Пролетіли роки суховіями.
Спогад в серці ще досі живий
Він з’єднався з юнацькими мріями
Незабутній і досі п’янкий.
Вечорами жовтнево-багряними
Поринаю у спогад-оман.
В ньому вчора були ми коханими.
Все розвіялось, наче туман.
Та душа залишилась колишньою –
Недосяжне нас манить завжди.
Я про зустріч благаю Всевишнього,
Де тобі прошепочу – "не йди".
***
Гостював у тещі дорогенький зять
Зо два дні. На третій думав від’їжджать.
Сів він у машину: що це за проблеми,
Чи акумулятор, а чи може клеми?
Щось тут не гаразд, їхати не хоче.
Злий зятьок до тещі лагідно шепоче :
- Мамо, я вас прошу підсобити сину:
Бачите – підводить клята ця машина.
Сяду я в кабіну, буду керувати
А ви, мамо, ззаду будете штовхати. –
Теща не бариться. Відчинила браму,
І щосили вперлась, наче рідна мама.
Десь сусід з’явився раптом на дорозі.
Цю картину дивну зрозуміть не в змозі:
– Подивіться люди, яку тещу має!
Зять не хоче їхать: вона – випихає!
***
Онук й дідусь вели розмову
Дідусь почав про їжу мову:
– Хто б теплих пирогів би спік?
– Дідусю, це минулий вік.
Запам’ятай, що у народі
Смачні хотдоги зараз в моді.
Хотдоги – дід перепитав:
Про це не чув я і не знав.
– Дідусю ти мене дивуєш,
Я привезу, ти покуштуєш.
- Так! Привези ти дивину,
А гроші я за це верну.
В наступний раз, якраз на свято
Спішить з хотдогом внук до хати,
– Привіз, тобі що обіцяв!
Дідусь дивився, розглядав
І скільки коштує це диво?
Онук з усмішкою щасливо
– Скажу дідусю, як для тебе,
Це сорок гривень дати треба.
Відразу гроші дід віддав
І диво-булочку зам’яв.
Зайшов невдовзі син до хати
– Ну як хотдог? Сподобавсь, тато?
Дідусь у відповідь – Еге!
Смачне, та трішки дороге.
Дивись, яке життя настало
Ця булка коштує, як сало.
Коли в подробиці син вник,
Почувся раптом сильний крик.
Від люті грізний наче сич
– Дідусю спекулянта клич.
Дід засміявся, зрозумів,
– Та не сварися, – відповів :
Бач, схитрував, а як на мене –
Це перший крок у бізнесмени.
***.
Прийшов в лікарню раз мужчина,
З глибоким сумом у очах,
Немов якась страшна причина,
Сну на заваді по ночах.
І мовив якось офіційно:
- Ви знаєте у чому суть,
Дружина зраджує постійно,
А в мене роги не ростуть.
А лікар посміхнувся стиха,
Хоч сміх так рвався із грудей:
– Такого не існує лиха,
Це просто вигадка людей.
– Це справді так? От слава Богу!
Тепер душа хоч спокій має,
За організм була тривога,
Що кальцію не вистачає.
Кум в комі
У Василя біда у домі,
Бо кум його лежить у комі.
Василь не знає що робити
І як йому без кума жити.
Ще й лікарі не співчувають,
До кума зовсім не пускають.
І так просився він і сяк -
В реанімацію ніяк.
Нарешті якось умудрився,
До кума любого пробився.
Зумів горілку геть розлити,
Почав до кума говорити:
– Без тебе, куме, сумно жити,
Без тебе геть не хочу пити,
Стоїть удома вся робота…
Та чарку тут підніс до рота.
Аж бачить - кумова рука
Теж тягнеться до гранчака.
Ця ситуація знайома:
– Кумасику, у тебе ж кома!
Та кум руки не забирає
Сердито лиш відповідає:
– Не шепочи ти, ніби бабка,
Забув, що кома – ще не крапка.
Народилася 29 грудня 1980 року в с.
Воловодівка, Немирівського району, Вінницької області. Закінчила Вінницький Державний
педагогічний університет Михайла Коцюбинського. Працює в
Тульчинському технікумі ветеринарної медицини.
Вірші друкувалися у районних альманахах «Оберіг», у обласному – «Експрес
«Молодість» 2013, у часописі «Антологія сучасної новелістики та лірики України
2014» видавництва «Склянка Часу». Дипломант Всеукраїнського конкурсу
«Малахітовий носоріг» 2015.
Член Вінницького літературно-мистецького об’єднання «Автограф»,
літературно-мистецького гурту «Зимова вишня», районного літературно-мистецького
об’єднання «Оберіг».
***
Намисто одягла чаклунка-ніч,
Зірковий оксамит вплела у косу.
Мене у дивину нічну поклич
Туди, де діамантом сяють роси.
Не хочу я в шикарний ресторан
Не хочу ні в Париж, ні на Мальдіви.
Піду туди, де стелиться туман
Як незбагнене сіро-сиве диво.
Туди де річка хвилями вісні
Шепоче з вітром тихо про кохання.
Де колискової співають чарівні
Луги квітучі зорям на прощання.
Намисто одягла чаклунка-ніч,
Зірковий оксамит вплела у косу.
Мене у дивину нічну поклич
Туди, де діамантом сяють роси.
***
Пролетіли роки суховіями.
Спогад в серці ще досі живий
Він з’єднався з юнацькими мріями
Незабутній і досі п’янкий.
Вечорами жовтнево-багряними
Поринаю у спогад-оман.
В ньому вчора були ми коханими.
Все розвіялось, наче туман.
Та душа залишилась колишньою –
Недосяжне нас манить завжди.
Я про зустріч благаю Всевишнього,
Де тобі прошепочу – "не йди".
***
Гостював у тещі дорогенький зять
Зо два дні. На третій думав від’їжджать.
Сів він у машину: що це за проблеми,
Чи акумулятор, а чи може клеми?
Щось тут не гаразд, їхати не хоче.
Злий зятьок до тещі лагідно шепоче :
- Мамо, я вас прошу підсобити сину:
Бачите – підводить клята ця машина.
Сяду я в кабіну, буду керувати
А ви, мамо, ззаду будете штовхати. –
Теща не бариться. Відчинила браму,
І щосили вперлась, наче рідна мама.
Десь сусід з’явився раптом на дорозі.
Цю картину дивну зрозуміть не в змозі:
– Подивіться люди, яку тещу має!
Зять не хоче їхать: вона – випихає!
***
Онук й дідусь вели розмову
Дідусь почав про їжу мову:
– Хто б теплих пирогів би спік?
– Дідусю, це минулий вік.
Запам’ятай, що у народі
Смачні хотдоги зараз в моді.
Хотдоги – дід перепитав:
Про це не чув я і не знав.
– Дідусю ти мене дивуєш,
Я привезу, ти покуштуєш.
- Так! Привези ти дивину,
А гроші я за це верну.
В наступний раз, якраз на свято
Спішить з хотдогом внук до хати,
– Привіз, тобі що обіцяв!
Дідусь дивився, розглядав
І скільки коштує це диво?
Онук з усмішкою щасливо
– Скажу дідусю, як для тебе,
Це сорок гривень дати треба.
Відразу гроші дід віддав
І диво-булочку зам’яв.
Зайшов невдовзі син до хати
– Ну як хотдог? Сподобавсь, тато?
Дідусь у відповідь – Еге!
Смачне, та трішки дороге.
Дивись, яке життя настало
Ця булка коштує, як сало.
Коли в подробиці син вник,
Почувся раптом сильний крик.
Від люті грізний наче сич
– Дідусю спекулянта клич.
Дід засміявся, зрозумів,
– Та не сварися, – відповів :
Бач, схитрував, а як на мене –
Це перший крок у бізнесмени.
***.
Прийшов в лікарню раз мужчина,
З глибоким сумом у очах,
Немов якась страшна причина,
Сну на заваді по ночах.
І мовив якось офіційно:
- Ви знаєте у чому суть,
Дружина зраджує постійно,
А в мене роги не ростуть.
А лікар посміхнувся стиха,
Хоч сміх так рвався із грудей:
– Такого не існує лиха,
Це просто вигадка людей.
– Це справді так? От слава Богу!
Тепер душа хоч спокій має,
За організм була тривога,
Що кальцію не вистачає.
Кум в комі
У Василя біда у домі,
Бо кум його лежить у комі.
Василь не знає що робити
І як йому без кума жити.
Ще й лікарі не співчувають,
До кума зовсім не пускають.
І так просився він і сяк -
В реанімацію ніяк.
Нарешті якось умудрився,
До кума любого пробився.
Зумів горілку геть розлити,
Почав до кума говорити:
– Без тебе, куме, сумно жити,
Без тебе геть не хочу пити,
Стоїть удома вся робота…
Та чарку тут підніс до рота.
Аж бачить - кумова рука
Теж тягнеться до гранчака.
Ця ситуація знайома:
– Кумасику, у тебе ж кома!
Та кум руки не забирає
Сердито лиш відповідає:
– Не шепочи ти, ніби бабка,
Забув, що кома – ще не крапка.
Коментарі
Дописати коментар